200-річні тарілки: колекція з історією містян Олександрії
У музейному центрі Олександрії на Кіровоградщині відкрили постійну виставку обідніх тарілок XIX–XX століть. Найстаріша з них — ровесниця 200-річного віку, її привезли з Англії.
Двадцять тарілок, якими користувалися олександрійці у побуті, тепер можна побачити в музейному центрі імені Антоніни Худякової. Це посуд із родинних колекцій містян: люди почали приносити його до музею ще з 1967 року, коли заклад лише розпочав роботу. Останній експонат передали два роки тому.
За словами головної зберігачки фондів Тетяни Вальчишеної, точний вік кожної тарілки вдалося встановити завдяки клеймам на звороті. Вона досліджувала їх навесні, звіряючись з інтернет-каталогами. «Кожен виробник мав своє клеймо, і якщо технологія запатентована, то також додавали і слово «патент». Крім цього, кожна фабрика протягом свого періоду існування мала кілька видів клейм, як, наприклад, Будянська в Україні, і по них відразу видно, чи це 30-ті чи 50-ті роки», — пояснює вона.
Найстаріша тарілка у збірці датується 1820–1850 роками. Її випустили в англійському місті Стоук-он-Трент, але ім'я виробника не збереглося. Відомо лише, що це серія «Acropolis» із запатентованою технологією. Поряд із нею — інші англійські фаянсові тарілки XIX століття: від мануфактур «J. Meir & Son» (серія «Acropolis», 1840–1850), «Dimmock & Wood» (серія «Mulberry», 1860–1862) та «Thomas G. Booth» (серія «Madras», 1882). Є й одна порцелянова тарілка, створена між 1892 і 1901 роками.
Окрему увагу привертає японська порцеляна від компанії Noritake з міста Нагоя (1933–1939). «Наживо ви побачите, що старовинна порцеляна має шовковистий блиск, особливо японська. Те, що зараз продають під виглядом порцеляни, не порівняти», — ділиться враженнями Вальчишена. Вона також зауважує, що порцеляни в колекції мало — це свідчить про її високу вартість, тож містяни частіше обирали практичніший фаянс.
Серед українських експонатів — тарілки з заводу в Будах на Харківщині, який свого часу належав «Товариству виробництва порцелянових і фаянсових виробів М. С. Кузнєцова». Випущені між 1890 і 1917 роками, вони нині мають історичну цінність. «Якщо у вас вдома збереглися старі тарілки, то майже всі вони — це саме будянський фаянс», — зазначає зберігачка. Також у збірці є спеціальна кеара для Песаху, виготовлена на Кам'янобрідській фабриці на Волині (1890–1910), а також фаянс із Франції (мануфактура «Faiencerie de Gien», 1880-ті), Німеччини (підставки для десертів, 1910–1930) та Польщі (фабрики «Teichfeld & Asterblum» та Леопольда Чаманського, місто Влоцлавек).
Усі тарілки, за словами Тетяни Вальчишеної, розраховані на середній клас — без розкішного ручного розпису, але якісні й практичні. «Цей посуд купували не для «шику», а для того, щоб можна було ним і користуватися, і милуватися», — каже вона. Виставка працює постійно, і, як додає зберігачка, це лише частина великої історії — у фондах музею зберігається ще чимало старовинного посуду з бронзи, латуні та порцеляни, який чекає на подальші дослідження.
