Дрони, масштаб і образи: чому розмова про оборонні інновації знову повертає до стосунків у владі

Останнім часом повітряні атаки реактивними дронами стали для України майже щоденною реальністю — і в Києві, і під Києвом, і в інших регіонах. Якщо балістика зазвичай дорога, відносно рідкісна й частіше застосовується вночі, то реактивні дрони — це дешевше, масовіше й цілодобово. Збивати їх у високій пропорції поки не вдається, і цю проблему видно й чути без спеціального обладнання.

На цю тему звернув увагу Ерік Шмідт, колишній очільник Google і засновник оборонної компанії, що виробляє БПЛА Hornet. У серпні він побував в Україні, а своїми міркуваннями поділився в колонці для The Washington Post. На його думку, українці вирізняються інноваційністю та гнучкістю в ухваленні рішень, але Росія тисне масштабом. Мало винайти хороше технічне рішення — важливо мати ресурси, щоб перетворити його на тисячі готових виробів. Гарний дрон може бути кращим за чудовий, якщо його можна виготовити значно більше.

Шмідт вважає, що Україна здатна протистояти потужнішій російській промисловій машині, якщо з отримувача окремих партій західної зброї перетвориться на частину західного оборонно-промислового комплексу. Спільний пошук рішень, спільне виробництво та нарощування масштабів — саме такий шлях він називає успішним: "Переможе той, хто зуміє швидше за суперника винаходити нове, а потім швидше масштабувати його". Для Заходу це не питання благодійності, а питання здатності вести сучасну війну. Україна своєю стійкістю виграла для Заходу час, і тепер цей час потрібно конвертувати в промислову та воєнну перевагу.

Одночасно з публікацією колонки стало відомо, що з поїздки до США повернувся Михайло Федоров. З його іменем пов'язували — а багато хто пов'язує й досі — саме інтеграцію передових західних компаній з українським оборонним сектором. У короткому відео він повідомив, що оборонний фонд, який він запускає, і аналітичний центр знайдуть потрібні рішення, аби працювати у війні з росіянами на випередження: "Сподіваюся, це додасть надії комусь, у кого надія є, або поверне надію тому, хто її починає втрачати. Усе точно буде добре".

За кілька днів до цього Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання про стосунки з Федоровим, сказав: "Чесно кажучи, давно його не бачив, не чув. Знаю, що він десь за кордоном був. Він, як то кажуть, не дзвонить, не пише". Після гучної операції зі звільненням стосунки між ними залишаються непростими, а взаємні образи тим гостріші, чим більші самолюбство й амбіції.

Утім, якщо мета — додати надії тим, хто її не втрачав, і повернути тим, хто почав втрачати, то обом варто було б відкласти образи й зідзвонитися. Це засвідчило б краще за будь-які красиві слова та пози, що їх передусім хвилює Україна.