Польща та Україна: від солідарності до напруги — що сталося

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Польща стала одним із найбільших союзників України. Мільйони біженців знайшли прихисток у польських домівках, а 78% громадян підтримували військову допомогу Києву. Проте вже за кілька років картина суттєво змінилася: первинна солідарність поступилася місцем напрузі та ресентименту, які дедалі більше впливають на двосторонні відносини.

Сьогодні більшість польського суспільства негативно оцінює подальшу військову підтримку України, а 52% поляків виступають проти прийому нових біженців. Показовим є випадок волонтерки Анни, яка закликала зібрати повербанки для Одеси: її відео зібрало майже тисячу негативних коментарів. Журналістка Анна Гусарська, яка регулярно їздить між Польщею та Україною як волонтерка організації Assist Ukraine, зауважує: коли вона у Варшаві, то виразно бачить, як змінилися настрої від початку війни. Багато українців, які обрали Польщу через мовну, культурну та географічну близькість, почуваються спантеличеними, а деякі вже планують переїзд до інших країн.

Серед причин охолодження — накопичені образи та конкуренція. Місцеве населення дедалі частіше сприймає біженців як суперників за робочі місця, а українських жінок — як конкуренток на «ринку побачень». Додаткової напруги додали аграрні протести: польські фермери, обурені скасуванням мит на українську сільгосппродукцію в ЄС, блокували вантажівки на кордоні. У суспільстві також поширилася думка, ніби українці стали тягарем для державної скарбниці, хоча насправді це не відповідає дійсності.

Окремим болючим питанням залишається історичне минуле, зокрема події на Волині та вшанування в Україні постатей на кшталт Степана Бандери. Київ навіть в умовах війни надав польським фахівцям дозвіл на ексгумації, але це не зняло напруги. Президент Польщі Кароль Навроцький досі жодного разу не відвідав Київ, натомість під час візиту Володимира Зеленського до Варшави вручив йому двотомник про волинські події. У травні стався черговий обвал: після того як Зеленський надав одному із загонів спецпризначення назву «Героїв УПА», його позбавили головної державної відзнаки Польщі. Політична риторика радикалізується: один із чинних урядовців заявив, що євроінтеграція для Києва неможлива, якщо країна «прийде з Бандерою на прапорі», а претендент на посаду прем'єра від опозиції вимагає повністю заморозити військову підтримку.

Каталізатором ворожнечі стали соціальні мережі. Заступник міністра цифровізації Польщі зазначив, що після президентської перепалки в російських медіа стався вибух дезінформації, яка згодом поширилася й у польських мережах. Моніторинг Press Club Poland фіксує стрімке зростання негативу: якщо у травні частка таких дописів становила 15%, то в червні — 22%, а в липні сягнула рекордних 49%. Інші аналітичні центри зафіксували зростання ворожого контенту в X, Facebook, Instagram, TikTok та YouTube на понад 250% починаючи з травня. Експерти припускають, що за масовістю публікацій можуть стояти ботоферми, але коли такий матеріал активно поширюють місцеві ультраправі, межа між зовнішнім втручанням і внутрішніми політичними іграми стирається.

Спроби згладити кути робить прем'єр Дональд Туск, який 15 серпня розкритикував опозиційних правих за маніпуляції та розпалювання ворожнечі, наголосивши на необхідності підтримки України. Аналітик Матеуш Мадзині пояснює охолодження втомою від війни, історичними суперечками та непідготовленістю Варшави до того, що українці перестануть бути «пасивними жертвами». Українці виявили власну суб'єктність: орендують і купують житло, засновують бізнеси та конкурують із місцевими. Україна також трансформувалася на експортера військових технологій і більше не потребує Варшави як адвоката у діалозі з Вашингтоном чи Брюсселем.

Досвід Польщі може стати застереженням для решти Європи: у міру інтеграції України в європейські економіки українці ставатимуть конкурентами для французів і німців, а українські лідери приходитимуть до Брюсселя, Парижа й Берліна як рівноправні партнери. Готового рішення для зцілення двосторонніх взаємин і збереження стратегічного союзу проти спільного супротивника поки немає.