Роверова одіссея: як велосипедна подорож уздовж Балтійського моря стала історією про себе

Літо 2026 року. Маршрут: Познань — Колобжег — Сарбіново — Домбки — Мельно — Кошалін. Ровер, кілька сумок, дитина, чоловік і багато думок. Це не просто велотур, а спроба втекти від власних тривог і знайти нову рівновагу.

Подорож починається з запитання мами: «Вас там не ображають?» — і з газового балончика в рюкзаку, який авторка бере на випадок диких собак (і не тільки). У дорозі вона зустрічає різних людей: від письменника Якуба Корнгаузера, який виявляється рідним братом дружини президента Польщі, до жінки з Молдови, яка каже: «Я люблю всіх людей». Ці зустрічі стають дзеркалом, у якому авторка бачить власні страхи та упередження.

Особливе місце в історії займає донька Маруся. Вона розмовляє польською без акценту, збирає камінці на пляжі, боїться грози і раптом каже: «Мамо, дякую, що ти моя мама, що ти мене вибрала». Ці слова стають одним із найцінніших моментів подорожі.

Авторка розповідає про групову терапію, яку відвідує онлайн просто під час мандрівки. Вона намагається залишити звичку «колекціонувати ворогів» і навчитися не зважати на дрібні неприємності — як-от чоловік, який виливає воду після неї на спільній кухні.

Фінальна зустріч — концерт гурту DagaDana на святі Рівнодення. Українка та полька грають разом понад двадцять років. Це нагадування, що справжня дружба існує поза новинами та політикою. А останній кебабожерець у місті — вигадана історія, яку авторка написала за десять хвилин, — стає метафорою прощання зі старими звичками.

Ровер, що завжди повертається, — це не просто велосипед. Це спосіб рухатися далі, навіть коли здається, що ти застряг у «міському смітнику власних привидів».