Соломон Нортап: 12 років боротьби за власне ім'я

Народжений у родині звільненого раба, Соломон Нортап змалку знав ціну свободи. Він працював на фермі, сплавляв деревину, грав на скрипці — і мав при собі документ, що підтверджував його статус вільної людини. Саме цей папірець, разом із грошима, викрали в нього в 1841 році. Тоді ж зник і сам Соломон: після пропозиції короткого музичного контракту від двох незнайомців, які назвалися Брауном і Гамільтоном, він опинився в підвалі вашингтонського будинку, що ззовні нагадував звичайне помешкання, а всередині був невільницькою в'язницею.

Работорговець Джеймс Берч змусив його забути своє справжнє ім'я: відтепер він мав стати Платтом, нібито рабом-утікачем із Джорджії. Будь-яка згадка про минуле каралася батогом. Соломона відправили морем до Нового Орлеана та продали. Перший господар, Вільям Форд, ставився до нього досить м'яко, але через борги Форда музикант опинився спочатку в теслі Тібітса, який ледь не повісив його, а згодом — на бавовняній плантації Едвіна Еппса. Саме там минули найтяжчі роки: виснажлива праця, постійне насильство, жорстокість господаря, який не знав меж.

Поруч із Нортапом працювала Петсі — найкраща збирачка бавовни, яку господар переслідував своєю увагою, а господиня — ревнощами, залишаючи на спині жінки глибокі шрами. У 1852 році на плантації з'явився канадський тесля Басс, який відкрито заявляв Еппсу: «Немає сенсу й справедливості ні в законі, ні в Конституції, якщо вони дозволяють одній людині тримати в рабстві іншу». Саме йому Соломон наважився розповісти правду. Басс надіслав листи на північ, і в січні 1853 року адвокат Генрі Б. Нортап — не родич, а нащадок тієї самої білої родини, яка колись звільнила предків Соломона — прибув до Луїзіани з документами, що повернули чоловікові свободу.

Улітку 1853 року мемуари Нортапа побачили світ. Книга, присвячена Гаррієт Бічер-Стоу, розійшлася десятками тисяч примірників і перетворила абстрактні дебати про рабство на конкретне свідчення з іменами, датами й географією. Викрадачів так і не покарали: свідчення темношкірого в суді не мали ваги. Сам Нортап виступав із лекціями, а згодом його слід загубився. Обставини його смерті досі невідомі. У XXI столітті історія отримала друге життя завдяки фільму Стіва Макквіна, який 2013 року здобув «Оскара» за найкращий фільм.

Українське видання «12 років рабства» в перекладі Нінель Мартинюк і з обкладинкою «Аґрафки» повертає читачам першоджерело — голос людини, яка дванадцять років відмовлялася забути, ким вона є насправді. Як писав сам Нортап: «Тут немає художньої вигадки або перебільшення. Якщо я в чомусь і погрішив проти істини, то тільки в тому, що, можливо, надто яскраво описав світлий бік рабства».