«Підпишеш що завгодно»: свідчення журналістки Ірини Левченко про катування струмом у Мелітополі

Історія Ірини Левченко — це історія людини, яку викрали разом із чоловіком, а знайшли лише через два роки. Жінка працювала журналісткою з 1981 року, та після виходу на пенсію професійною діяльністю вже не займалася. 6 травня 2023 року її та чоловіка Олександра затримали. Російська сторона факт затримання подружжя не підтверджувала, обоє мали проблеми зі здоров'ям. Чоловіка відпустили за рік, а Ірину лише влітку 2025 року виявили у слідчому ізоляторі Донецька — і ще за рік незаконно етапували до росії.

Свої свідчення Левченко дала у справі подружжя Геннадія та Ольги Капралових, яку розглядав південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону. З її слів, наприкінці серпня 2023 року вона познайомилася з Капраловими у «ямі» — будівлі колишнього психоневрологічного диспансеру в Мелітополі, де неофіційно тримали затриманих українців. Ольга спершу перебувала в одній кімнаті з журналісткою Вікторією Рощиною, яка померла дорогою на обмін у серпні 2024 року. Згодом її пересадили до сусідньої кімнати, а Геннадій утримувався з чоловіками — їх було четверо чи п'ятеро.

За словами Левченко, у диспансері її катували струмом. Люди, які це робили, були в масках, без бейджиків і візитівок. Жінка розповіла, що їй пощастило більше, ніж іншим: її не роздягали й не приєднували контакти до інтимних місць — лише руки та ноги. Ноги примотували до ніжок офісного стільця, руки зв'язували за спиною й підводили до них контакти, на очі накладали пов'язку, замотану скотчем. «Мене вели і сказали: “Ми приїхали, привезли поліграф, вас перевірять на поліграфі”. І я наївно зайшла відповідати всю правду на поліграфі. Замість поліграфа були сильні удари струмом, я кілька разів – не менше п'яти, далі я не рахувала, зупинимося на п'яти, — я просто злітала з цим примотаним до мене стільцем. Після того, як тебе так мучать, вже підпишеш що завгодно», — переповіла вона.

Окремо Левченко описала стан Ольги Капралової: коли вона її побачила, та була в тонкому літньому сарафані болотного кольору, руки й ноги вкриті синцями, як і спина. Роздягатися жінка не стала. Охоронець на ім'я Арсен передавав їй мазь проти гематом — така сама раніше була в чоловічій кімнаті. За словами Левченко, Геннадію намагалися виламати зуби — руками чи чимось іншим. Затримані, яких катували, свідками тортур інших не були. Разом у «ямі» вони провели приблизно два з половиною місяці, можливо, до листопада.

Наприкінці серпня 2023 року до диспансеру приїхали п'яні силовики й заради розваги влаштували масове побиття ув'язнених. Один із них був у рясі, з лопатою, і питав: «Хочете причаститися?» На це відгукнувся 40-річний священник із Токмака Костянтин Максимов — і отримав лопатою. Дісталося й чоловікові Левченко, якого тримали в іншій кімнаті, та волонтеру Володимиру, якому зламали два ребра. За словами Левченко, охоронець Арсен казав: «Вони можуть робити що завгодно. Навіть якщо вб'ють когось, їм за це нічого не буде».

10 вересня Геннадія та Ольгу Капралових засудили за нібито причетність до підпільної групи, яка нібито готувала в окупованому Мелітополі теракти із застосуванням хімічної зброї. 61-річний чоловік отримав 20 років суворого режиму, його 53-річна дружина — 18 років загального режиму.

За цими цифрами вироків і назвами установ стоїть проста річ: свідчення, вибиті струмом, не мають нічого спільного з правосуддям. І поки такі справи розглядають у російських судах, голоси людей, які пройшли через «яму» в Мелітополі, залишаються чи не єдиним способом зберегти пам'ять про те, що там відбувалося.