Як змінилися українські телеведучі: погляд на старт їхніх кар'єр

Телевізійний образ рідко з'являється одразу. Українські ведучі, яких сьогодні глядачі звикли бачити в ефірі, на старті кар'єри мали зовсім інший вигляд — і це стосується не тільки зачісок чи одягу.

Маша Єфросиніна потрапила на телебачення у 19 років: її дебютом стала програма «Щасливий дзвінок», а згодом вона вела ранкове шоу «Підйом» разом із Юрієм Горбуновим. На архівних знімках вона постає з короткою стрижкою з чубчиком, косичками та яскравими вбраннями. Сама ведуча розповідала, що на початку кар'єри мала проблеми із зайвою вагою — важила до 86 кг, а згодом змінила спосіб життя і схудла на 20 кг.

Шлях Сергія Притули на телебаченні стартував 2004 року з проєкту «Було ваше — стало наше». Далі були радіо, резиденство в «Comedy Club UA» і «Підйом», який приніс йому широку популярність. Тоді він запам'ятався як енергійний, гострий на язик галицький комік, а згодом до доробку додалася «Файна Юкрайна». Олександр Педан прийшов на телебачення з КВК та гумористичних проєктів: у «Comedy Club UA» він грав Янгола з білими крилами і зачіскою маллет, а потім вів «Підйом» разом з Ольгою Фреймут і Притулою, відповідаючи за екстрим і трюки. Цікава деталь: на початку роботи в медіа Педан був російськомовним, і коли 2008 року його затвердили на «Підйом», продюсер дав йому два місяці на перехід українською. Щоб швидше опанувати мову, ведучий певний час навіть жив у квартирі Притули.

Не всі починали з телебачення. Анатолій Анатоліч розпочинав як радіоведучий, згодом став голосом і ведучим бекстейджу «Голосу країни», а всеукраїнську популярність здобув у «Сніданку з 1+1». На старті він мав доволі яскравий образ — об'ємне волосся та сережку у вусі. Володимир Остапчук почав медійний шлях 2009 року з роботи на радіо в Умані, після переїзду до Києва став диктором і ведучим «Першого автомобільного телеканалу», працював у проєктах «Богиня шопінгу» та «Ікона стилю», а проривом стала робота ведучим «Євробачення-2017» у Києві. Сам він зізнавався, що на початку кар'єри мав комплекси та недооцінював себе як професіонала.

Юрій Горбунов працює на телебаченні понад 25 років: починав на «Першому національному», а 2000 року став ведучим «Підйому» разом із Марією Єфросиніною. На архівних фото він постає молодим ведучим із пишною кучерявою зачіскою та невимушеним стилем одягу — з роками образ став стриманішим та елегантнішим. Катерина Осадча розпочала телевізійну кар'єру 2005 року, коли стартувала епоха «Світського життя», де вона стала впізнаваною завдяки сміливим запитанням та ексцентричному стилю, примірявши безліч яскравих образів, капелюшків і незвичайних зачісок.

Григорій Решетнік почав кар'єру 2005 року як ведучий і журналіст освітніх програм на «Першому національному», згодом працював бренд-войсом телеканалів, а 2012 року став ведучим романтичного реаліті «Холостяк». Про свій старт він казав: «закомплексованим хлопчиком із Миколаєва, з кривенькими зубками, який не володів мовою, з непоставленим голосом». Тімур Мірошниченко почав працювати на телебаченні 2005 року, коментуючи «Євробачення» на «Першому національному», — цим він займається й досі, а 2017 року разом з Олександром Скічком та Володимиром Остапчуком вів «Євробачення» у Києві.

Ольга Фреймут стала відомою широкій аудиторії завдяки «Підйому», де працювала у тріо з Притулою та Педаном, маючи образ тендітної, емоційної та стильної дівчини. Після запуску «Ревізора» її імідж кардинально змінився — вона постала суворою та елегантною ведучою з безкомпромісним стилем. Олексій Суханов почав телевізійну кар'єру 2012 року як ведучий популярного українського ток-шоу, згодом змінив амплуа на емпатичного інтерв'юера, переїхав до Києва, вивчив українську мову та отримав українське громадянство. Дмитро Комаров став відомим завдяки «Світу навиворіт», де розповідав про життя, культуру та історію різних країн, і з часом помітно змінював образ — робив різноманітні стрижки та працював над фігурою й стилем.

За цими змінами стоїть не лише мода чи час. За кожним новим образом — опанована мова, подоланий страх сцени, зміна амплуа і, зрештою, власне рішення рости далі. Саме тому архівні кадри так добре показують, що телевізійна впізнаваність — це не точка, а процес.