В'язання як порятунок: історія майстрині з Донеччини, яка знайшла себе на Черкащині

Історія Анни Шаповалової — про те, як творчість може стати опорою у найскладніші часи. Жінка, яка вимушено покинула рідну Донеччину, зізнається: після переїзду майже три роки не могла взяти до рук гачок. Усе, що було нажите роками, — будинок, машина, речі — залишилося там. Разом із собою вона забрала лише один рюкзак.

Повернення до улюбленої справи сталося напередодні Нового 2025 року. Подруга подарувала Анні моток гарної бавовняної пряжі, який пролежав без діла понад рік. Спочатку жінка планувала створити ялинкову прикрасу, але згодом зрозуміла: на святковому дереві бракує саме різдвяного янгола. Так народився перший виріб, а за ним — ще майже півсотні.

Кожен янгол — це інтер'єрна лялька-оберіг без обличчя, схожа на традиційну мотанку. Анна працює без ескізів і готових схем, покладаючись на пам'ять і натхнення. Вона зізнається: коли береться за нову роботу, навіть не уявляє, яким буде фінальний результат. Особливо цікаво майстрині працювати з волоссям ляльок — вона укладає коси по-різному, щоразу змінюючи образ.

Окрім янголів, Анна створює мереживні хустки, які, за її словами, можуть стати яскравим акцентом в образі, а також декоративні ранери для столу з гарними китицями. Натхнення жінка знаходить у найпростіших речах: один янгол народився, коли почав квітнути бузок, інший виконаний у патріотичних кольорах. Часто майстриня працює вночі вдома або у парку, поки її десятирічна донька грається поряд. «Це своєрідна медитація. Люди захоплюються», — розповідає вона про реакцію перехожих.

Частину своїх робіт Анна вже подарувала друзям та рідним — десять янголів знайшли нові домівки. Решта сорок чекають у орендованій квартирі на здійснення мрії майстрині — власну майстерню з окремим входом. Та найбільше її бажання — не про творчість: «Я мрію, щоб закінчилась війна нарешті, перестали гинути люди — і військові, і цивільні, це найголовніше».