Дошки Садху в Дніпрі: чому стояння на цвяхах стало трендом і що кажуть психологи

Ще кілька років тому про дошки Садху в Україні знали здебільшого ті, хто захоплювався йогою чи східними практиками. Тепер стояння на цвяхах стало одним із найпомітніших трендів: у Дніпрі регулярно проводять групові та індивідуальні заняття, а в соцмережах можна побачити сотні відео, де люди плачуть, сміються або мовчки стоять на металевих шипах.

Коріння практики сягає індійських духовних традицій: слово «садху» означає аскетів та йогів, які використовували контакт стоп із цвяхами для розвитку концентрації, витримки та вміння зберігати спокій у стані сильного фізичного дискомфорту. Сучасні заняття зазвичай поєднують стояння на дошці з дихальними вправами, медитацією та психологічними техніками.

Для багатьох учасників це не просто випробування, а спосіб впоратися зі стресом. Анастасія, яка сьогодні проводить практики в Дніпрі та онлайн, уперше стала на цвяхи після окупації Енергодара, коли не змогла попрощатися з батьком. «Під час першої практики я ніби внутрішньо поговорила з батьком. Для мене це стало моментом, коли я змогла відпустити почуття провини й знайти сили рухатися далі», — розповідає вона. Юлія, яка також стала провідницею цвяхостояння, почала з трьох хвилин на дошці у 2022 році й поступово навчилася не боротися з болем, а проживати його: «Це не про боротьбу із собою. Людина вчиться не тікати від складних емоцій, а проживати їх усвідомлено».

Психотерапевтка Анастасія Хамурда зауважує, що переконливих наукових доказів терапевтичного ефекту цвяхостояння для психічного здоров’я немає. Ефект полегшення вона пояснює реакцією організму на сильний біль: він різко перемикає увагу з нав’язливих думок на тілесні відчуття, а після завершення людина часто відчуває розслаблення. Втім, фахівчиня наголошує: такий досвід не означає опрацювання психологічної травми, тож практика не може замінити психотерапію.

Психологиня Ірина Вершиніна, яка сама має досвід стояння на цвяхах, радить перед початком запитати себе, навіщо це потрібно. На її думку, дошки Садху не змінюють життя самі по собі, але можуть стати інструментом самопізнання: людина бачить, як реагує на дискомфорт — тікає, завмирає чи шукає внутрішню опору. «Якщо я змогла впоратися з тим, чого боялася, то багато інших життєвих викликів теж мені під силу», — ділиться вона.

Фахівці сходяться в одному: стояння на цвяхах підходить не всім, тож важливо підходити до практики усвідомлено, без очікування миттєвих чудес і з розумінням власних протипоказань. Для першого досвіду варто працювати з провідником, який допоможе зорієнтуватися у відчуттях і безпечно пройти через цей інтенсивний досвід.