Колекціонерка з Черкащини виводить власні гібіскуси і мріє про жовтий та блакитний

Історія цієї колекції почалася у 2007 році з двох рослин, куплених у місцевої квітникарки. Саме вони, за словами Лідії Лифар, підштовхнули її до того, щоб шукати гібіскуси всюди, де тільки можна. Нині вона називає себе колекціонеркою-аматоркою гібіскусів трав'янистих і розповідає, що ця рослина — багаторічна, невибаглива й не боїться морозів: у неї всі квітки зимують без укриття. «Полюбляють водичку і сонечко, і любов, і тоді вони віддають всю свою красу нам», — каже вона.

За майже 19 років зібралося близько сотні рослин, і всі вони різні. У колекції є бузкові, лілові та рожеві відтінки. До догляду й виведення нових гібридів пані Лідія долучає дітей та онуків, яких називає квітникарями нового покоління. «У нас дітей було раніше багатенько, але зараз вони попідростали, лишилося тільки двоє таких запеклих квітникарів, які допомагають і створюють сорти», — розповідає вона. Онучка Діана пригадує, що приходила сюди ще малою, дивилася на квіти, а згодом разом із бабусею вже сама запилювала рослини.

Ще один помічник — учень Андрій, який займається цією справою чотири роки. Вони познайомилися у 2022 році: про квіти йому розповіли бабуся і сестра, і він вирішив прийти подивитися. «І це мені сподобалося, я почав працювати над виведенням нових гібридів українських», — каже Андрій.

Сам процес гібридизації пані Лідія описує просто: один сорт беруть як «маму», інший — для запилення. Пилок, наприклад, «Святого Грааля» переносять на примочку маточки, і так з двох різних сортів з'являється новий гібіскус. Найбільше радості приносить момент, коли розкривається перша квітка. «А квіти всі різні і немає негарних квітів — всі вони чудові», — додає колекціонерка.

Назви для нових рослин часто вигадують разом із дітьми. Так з'явилися «Катруся», «Андрійко», «Моя любов» та «Рожева скеля». Останню назвала онука, а «Моя любов» — на честь свекрухи та мами, яких звали Любов. Поки що це гібриди, але жінка сподівається, що колись вони стануть справжніми сортами: «Ми їх колись зареєструємо і доведемо цю справу до завершення». Найбільше вона цінує ті рослини, які створила разом із дітьми, — «бо це наше».

Пані Лідія називає квіти своїм життям і порівнює їх із дітьми. Вона помітила, що під час війни люди все частіше хочуть квітів і краси у дворі: «Ми повинні створювати свій оазис краси і краса буде в очах кожної людини». А серед її мрій — кольори, яких серед гібіскусів поки немає: яскраво-жовтий, синій та блакитний. Спочатку сорти з'являлися хаотичним запиленням, тепер це вже свідомий задум.