Українська квір-драма отримала нагороду в Локарно

У головному конкурсі кінофестивалю в Локарно українсько-німецький фільм «Я рідко прокидаюсь мріючи» відзначили премією «Довкілля — це якість життя». Нагороду присудило молодіжне журі, а сама стрічка розповідає історію Олі та Олега — молодої української квір-пари, яка намагається зберегти стосунки й себе під час повномасштабної війни та гендерного переходу одного з партнерів.

Сюжет заснований на реальних подіях із життя друзів Анни Мєлікової, яка написала сценарій. Зараз вона також входить до відбіркового комітету Berlinale Panorama. Режисерка Ізабель Штевер, отримуючи нагороду, наголосила: «Між двома полюсами є безкінечний простір. Цей простір — квірний. Коли цей простір зникає, це перехоплює подих. У суспільстві, що перебуває в екстремальних умовах війни, цей простір стискається. Так і виникає парадокс: відмовитися від свободи, щоб здобути свободу. Взяти зброю та стати на захист країни. Від цього перехоплює подих. Єдина надія — квантовий стрибок. Знову дихати. Дихання — квірне».

Головні ролі виконали непрофесійні актори — український експерт із нейроінклюзії Маркус Брайт та журналістка Таня Миронишена. У стрічці також знялися Ірина Мак, Віктор Жданов та Олександр Рудинський, відомі українській аудиторії за серіалами «Спіймати Кайдаша», «Прикордонники» та іншими проєктами. Британське видання The Guardian оцінило фільм на п'ять зірок із п'яти, назвавши його «неймовірно добре знятим, добре зіграним, унікально складним фільмом про систему переконань, що переживає кризу».

Кінофестиваль у Локарно заснований 1946 року й належить до найстаріших і найпрестижніших у світі. Цьогоріч у його програмі також відбулася світова прем'єра фільму «Демони» Наталки Ворожбит. Раніше виконавці головних ролей розповідали про свій перший досвід знімань, роботу з режисеркою та вплив особистих історій на створення персонажів.