Українське кіно як культурна дипломатія: інтерв'ю з Анною Мачух

Анна Мачух, генеральна директорка Одеського міжнародного кінофестивалю, який відбудеться з 27 серпня по 4 вересня 2026 року, поділилася думками про те, як сучасне українське кіно руйнує стереотипи та формує новий образ країни у світі.

За її словами, тривалий час Україна була недостатньо представлена у світовому культурному просторі, а про неї часто розповідали інші — зокрема Росія, яка привласнювала українських митців та історію. Це сформувало уявлення про Україну як частину російського культурного простору. До того ж додалися стереотипи про Україну як бідну пострадянську країну, а після 2014 року — образ країни війни, який став домінантним після 2022 року.

Анна Мачух наголошує, що проблема не в тому, що війна є головною темою українського кіно, а в тому, що міжнародний ринок починає очікувати від українських авторів лише історій про фронт або травму. «Ми не повинні потрапити в цю пастку. Українська культура значно більша за війну, хоча війна зараз є невіддільною частиною нашого досвіду», — зазначає вона.

Директорка фестивалю підкреслює, що зараз українське кіно дедалі впевненіше говорить про Україну зсередини. Як приклади успішної культурної дипломатії вона наводить «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, який отримав перший в історії України «Оскар», анімаційну стрічку «Мавка. Лісова пісня», що працює з масовою міжнародною аудиторією, а також фільми «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука та «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча. «Щоб бути універсальним, не потрібно ставати менш українським», — вважає вона.

Особливу роль Анна Мачух відводить жанровому кіно, яке дозволяє говорити з міжнародним глядачем зрозумілою мовою. «Найкраща культурна дипломатія — це культура, яка сама викликає інтерес», — пояснює вона.

Одеський міжнародний кінофестиваль, за словами директорки, створювався як майданчик, що поєднує українську та міжнародну кіноіндустрії, а після початку повномасштабної війни до цього додалася функція підтримки присутності України у світовому кінематографічному порядку денному.

Стереотипи руйнуються тоді, коли світ бачить десятки дуже різних українських історій, впевнена Анна Мачух: «Коли поруч існують „20 днів у Маріуполі“ і „Мавка“, „Памфір“ і „Люксембург, Люксембург“, документальне, авторське, історичне та масове кіно, тоді й виникає розуміння, що Україна — це не один сюжет і не один образ».