Понад 1500 українських дітей-сиріт досі за кордоном: чому частина з них не хоче повертатися

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році тисячі українських дітей без батьківського піклування вивезли за кордон. Перебування в Європі задумувалося як тимчасове, але для частини вихованців інтернатів воно таким не стало. Українська влада вже повернула більшість евакуйованих, однак понад 1500 дітей досі перебувають у різних країнах Європи.

Один із прикладів — 15-річний Денис (ім'я змінено з міркувань безпеки). У березні 2022 року його разом із понад сотнею вихованців дитячого будинку в Бердянську нічним автобусом вивезли до невеликого села в італійських Альпах. Спочатку хлопець почувався розгубленим і сумував за домом, але згодом, коли почав ходити до школи та завів друзів, передумав повертатися. Свій вибір він пояснив тим, що побачив інше життя — без авіаударів і бідності, з кращими перспективами на майбутнє. Частину дітей, як і Дениса, підтримали італійські суди після того, як прийомні родини відмовилися виконувати наказ Києва про репатріацію, посилаючись на занепокоєння станом соціальної інфраструктури в охопленій війною країні.

Для України, яка вже має справу з падінням народжуваності та втратою дітей, викрадених Росією на окупованих територіях, небажання частини підлітків повертатися перетворилося на окрему кризу. Ситуація загострилася у квітні, коли 15-річного хлопця, евакуйованого до Італії у 2022 році, законно усиновила італійська родина — попри те, що в Україні на нього чекали рідні батьки і дві сестри. Італійський суд фактично скасував дію українського законодавства: у травні 2022 року Україна призупинила міжнародні усиновлення, щоб запобігти торгівлі дітьми та незаконним усиновленням. Українка Юлія Доннiченко, яка мешкає в Італії та курирувала евакуацію й повернення близько сотні сиріт, розповіла, що зустрічала чимало бездітних пар, які, на її думку, користувалися нестабільною ситуацією, щоб обійти суворі міжнародні закони про усиновлення. За її словами, порівняно з уже 20 тисячами дітей, втрачених через Росію, кілька сотень можуть здатися дрібницею, але для країни важлива кожна дитина, адже йдеться про майбутнє нації.

Водночас повернення додому виявляється не завжди таким, як його обіцяли. Евеліна, якій зараз 18 років, після майже двох років у прийомній італійській родині на Сицилії повернулася в Україну й потрапила до прийомної сім'ї на кордоні з Румунією, де вже виховувалося кілька інших дітей — умови життя мало відрізнялися від дитячого будинку. Дівчина розповіла, що після повернення в неї понад рік забирали телефон і забороняли спілкуватися з італійською родиною. Вона майже не виходила з дому і не відвідувала школу, а нову можливість написати прийомній італійській мамі отримала лише восени 2024 року, коли їй нарешті купили новий телефон. Коли дівчина поділилася з новою родиною своїми переживаннями, телефон у неї забрали вдруге, а акаунти в месенджерах видалили назавжди.

Історія дітей-сиріт — лише один вимір ширшої проблеми. Значна частка дорослих біженців також відкладає повернення на невизначений термін, посилаючись на відсутність безпеки, роботи за фахом і стабільності в тилу. За оцінкою фахівців Інституту демографії та досліджень якості життя, рішення повертатися залежить не лише від грошей, а й від соціального статусу, роботи за фахом і психологічного комфорту, тож масового повернення навіть після завершення війни очікувати не варто. У цьому контексті доля понад 1500 дітей, які досі за кордоном, — не просто юридична чи демографічна деталь, а питання про те, які умови країна може запропонувати тим, кого хоче повернути.