Понад 1500 українських дітей-сиріт досі за кордоном: чому частина з них не хоче повертатися

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році тисячі українських дітей без батьківського піклування вивезли до країн ЄС. Більшість із них Україна вже повернула, однак понад 1500 дітей досі залишаються в європейських країнах. Для держави, яка вже має справу з падінням народжуваності та втратою дітей, викрадених Росією на окупованих територіях, небажання частини підлітків повертатися стало окремою проблемою.

Один із прикладів — 15-річний Денис (ім'я змінено з міркувань безпеки). У березні 2022 року його разом із понад сотнею вихованців дитячого будинку з Бердянська нічним автобусом вивезли до невеликого села в італійських Альпах. Спочатку хлопець почувався розгубленим і сумував за домом, але згодом, коли пішов до школи й завів друзів, передумав повертатися. Свій вибір він пояснив тим, що побачив інший спосіб життя — без авіаударів і бідності, з кращими перспективами на майбутнє.

Частину таких дітей підтримали італійські суди: прийомні родини відмовилися виконувати наказ Києва про репатріацію, посилаючись на занепокоєння станом соціальної інфраструктури в охопленій війною країні. Ситуація загострилася у квітні, коли 15-річного хлопця, евакуйованого до Італії у 2022 році, законно усиновила італійська родина — попри те, що в Україні на нього чекали рідні батьки і дві сестри. Це фактично скасувало дію українського законодавства, адже у травні 2022 року Україна призупинила міжнародні усиновлення, щоб запобігти торгівлі дітьми та незаконним усиновленням.

Українка Юлія Доннiченко, яка мешкає в Італії та курирувала евакуацію й повернення близько сотні сиріт, розповіла, що зустрічала чимало бездітних пар, які, на її думку, користувалися нестабільною ситуацією, щоб обійти суворі міжнародні закони про усиновлення. За її словами, порівняно з уже 20 тисячами дітей, втрачених через Росію, кілька сотень можуть здатися дрібницею, але для країни важлива кожна дитина, адже йдеться про майбутнє нації.

Водночас реальність повернення для частини дітей виявилася зовсім не такою, як її обіцяли. Евеліна, якій зараз 18 років, після майже двох років у прийомній італійській родині на Сицилії повернулася в Україну й потрапила до прийомної сім'ї на кордоні з Румунією, де вже виховувалося кілька інших дітей — умови життя мало відрізнялися від дитячого будинку. Дівчина розповіла, що після повернення в неї понад рік забирали телефон і забороняли спілкуватися з італійською родиною, яка приймала її за кордоном. Вона майже не виходила з дому й не відвідувала школу, а нову можливість написати прийомній італійській мамі отримала лише восени 2024 року, коли їй нарешті купили новий телефон. Коли дівчина поділилася з новою родиною своїми переживаннями, телефон у неї забрали вдруге, а акаунти в месенджерах видалили назавжди.

Історія дітей-сиріт — лише один вимір ширшої теми. Значна частка дорослих біженців також відкладає повернення на невизначений термін, посилаючись на відсутність безпеки, роботи за фахом і стабільності в тилу. За оцінкою фахівців Інституту демографії та досліджень якості життя, рішення повертатися залежить не лише від грошей, а й від соціального статусу, роботи за фахом і психологічного комфорту, тож масового повернення навіть після завершення війни очікувати не варто. Питання про те, як повернути додому тих, хто вже знайшов нове життя за кордоном, залишається відкритим — і потребує не лише наказів, а й зрозумілих умов, на які ці діти могли б погодитися.